Плювок у даішника

Ілюстрація: micto.cz

Майже анекдотична історія із другим звинуваченням, висунутим «правоохоронцями» журналісту «Дорожного контролю» (ну, ви в курсі, - плюнув в обличчя даішнику і цим поставив йому синець), викликає не надто веселі алюзії, коли справа стосується глобальнішої політики. Маю на увазі вперте небажання лідерів опозиції визначитися із єдиним кандидатом ДО першого туру президентських виборів. У висліді такої вайлуватості (якщо це, звісно, просто неповороткість) можна, власне кажучи, лише смачно плюнути в лице режимові. Він дістане хусточку єдвабную, витреться, і переможно скаже, що то Божа роса.
Може, опозиціонери розраховують на дочасні вибори, як ото пропонує нардеп від «Батьківщини» Олександр Бригінець. Звісно, з такими надіями ні Яценюк, ні тим паче Тягнибок не стануть вираховувати найрейтинговішого із «трійки». Його давно вирахували соціологи, і фаворит, на превеликий жаль вказаних осіб, має інше прізвище. Але треба бути наївним, аби міркувати, що проект Бригинця пройде на «ура», і вже у березні Україна рвоне на виборчі дільниці. Навіть якщо конституційна більшість нардепів втратить здоровий глузд і проголосує за подану фанаберію, то, не забудьмо, є ще Конституційний суд. А він вміє не тільки специфічно інтерпретувати Основний закон на користь «Баті», але й гарно оволодів навиками модерної президентської арифметики (хто не пам’ятає спроби Леоніда Кучми довести своє право на третій термін?).
Тож іще один розрахунок ОО – надія повернути Конституцію зразка 2004 року – теж чомусь дуже скидається на «плювок в даішника». Причому, як на мене, опозиціонери втратили кілька шансів вдало розіграти цю карту, переманивши на свій бік нестійких регіоналів у «критичні дні» Майдану. Пам’ятаєте повідомлення про те, що після виходу пані Богословської із фракції ПР, її вчинок готові були повторити близько сотні «біло-блакитних»? Однак, подейкують, ніхто з опозиціонерів не завдав собі труду бодай поговорити із потенційними «тушками навспак», ніхто не підштовхнув їх бодай словом підтримки, не кажучи вже про реальні речі, які обговорюються за таких обставин. Відчуття власної значущості, посилене ентузіазмом та масовістю Майдану, тоді зіграло злий жарт із опозиційними стратегами, як і теперішня надія на те, що люди у центрі столиці стоятимуть до 2015-го заради конкретного прізвища опозиціонера у виборчому бюлетні.
І справа, либонь, не у відсутності запалу чи бажання ОО щось робити. Справа в тім, що, на мій погляд, будь-хто із опозиційної трійці не має наміру ламати системи, ретельно вибудуваної, ще починаючи із «кучмівських часів». Вони прекрасно орієнтуються у всіх лабіринтах Мінотавра, вони вивчили там всі ходи й виходи, і те, що хоче Майдан не надто вписується у їхні плани. А вони прості: якщо влада – то безмежна, «справжня», не «пацаняча», без усіляких там парламентсько-президентських чи взагалі парламентських республік, із підконтрольними силовиками та іншим джентльменським набором повноважень.
Тому так болісно усі троє реагують на вимоги «громадського Майдану», тому їхні відповіді на прямі запитання округлі і розмиті, тому вони ладні голосувати за бюджет (а Майдан вимагає блокади Ради), оскільки – переконаний – і самі дотичні до дерибану народних грошей. Якщо не безпосередньо, то через певних лобістів, «баш на баш» тощо.
Мені видається, що ті, хто ось уже два місяці мерзнуть і мокнуть на Майдані, потихеньку починають розуміти цю сумну історію. І тепер тільки ці люди можуть змусити не тільки владу, але й опозицію, замислитися над тим, чого насправді вимагають мітингарі. Як пише Ярослав Грицак: "Якщо не любите своїх політиків чи не дуже довіряєте їм, міняйте цих політиків – інших політиків не будете мати... Ви мусите робити тиск знизу на цих політиків, щоб вони приймали вашу платформу або старались вдавати, що вони приймають вашу платформу".
Ігор Гулик

Плевок в гаишника
Почти анекдотическая история со вторым обвинением, выдвинутым «правоохранителями» журналисту «Дорожного контроля» (ну, вы в курсе, - плюнул в лицо гаишнику и этим поставил ему... синяк ), вызывает не слишком веселые аллюзии, когда дело касается глобальной политики. Имею в виду упорное нежелание лидеров оппозиции определиться с единым кандидатом до первого тура президентских выборов. В результате такой медлительности (если это, конечно, просто неповоротливость ) можно, по существу, лишь смачно плюнуть в лицо режиму. Он достанет из кармана платочек, утрется, и победно скажет, что это Божья роса.
Может, оппозиционеры рассчитывают на досрочные выборы, как предлагает нардеп от «Батькивщины » Александр Бригинец? Конечно, с такими надеждами ни Яценюк, ни тем более Тягнибок не станут определять самого рейтингового из «тройки». Его давно вычислили социологи, и фаворит, к прискорбию указанных лиц, носит другую фамилию. Но надо быть наивным, чтобы думать, что проект Бригинца пройдет на «ура», и уже в марте Украина рванет на избирательные участки. Даже если конституционное большинство нардепов потеряет здравый смысл и проголосует за эту фанаберию, то, не забудем, что есть Конституционный суд. Он умеет не только специфически интерпретировать Основной закон в пользу «Бати», но и хорошо овладел навыками современной президентской арифметики (кто не помнит попытки Леонида Кучмы доказать свое право на третий срок?).
Поэтому еще один расчет ОО - надежда вернуть Конституцию образца 2004 года - тоже почему-то очень напоминает «плевок в гаишника». Причем, на мой взгляд, оппозиционеры упустили несколько шансов удачно разыграть эту карту, переманив на свою сторону неустойчивых регионалов в «критические дни» Майдана. Помните сообщение о том, что после выхода госпожи Богословской из фракции ПР, ее поступок готовы были повторить около сотни «бело-голубых»? Однако, говорят, никто из оппозиционеров не потрудился хотя поговорить с потенциальными «тушками вспять», никто не подтолкнул их хотя бы словом поддержки, не говоря уже о реальных вещах, которые обсуждаются при таких обстоятельствах. Ощущение собственной значимости, усиленное энтузиазмом и массовостью Майдана, тогда сыграло злую шутку с оппозиционными стратегами, как и нынешняя надежда на то, что люди в центре столицы будут стоять до 2015-го ради конкретной фамилии оппозиционера в избирательном бюллетене.
И дело, наверное, не в отсутствии запала или желания ОО что-то делать. Дело в том, что, на мой взгляд, никто из оппозиционной тройки не намерен ломать системы, тщательно выстроенной, еще начиная с «кучмовских времен». Они прекрасно ориентируются во всех лабиринтах Минотавра, они изучили там все ходы и выходы, и то, чего хочет Майдан, не слишком вписывается в их планы. А они просты: если власть - это безграничная, «настоящая», не «пацанская», без всяких там парламентско-президентских и тем более парламентских республик, с подконтрольными силовиками и другим джентльменским набором полномочий.
Поэтому так болезненно все трое реагируют на требования «общественного Майдана», поэтому их ответы на прямые вопросы округлые и размытые, поэтому они готовы голосовать за бюджет (Майдан же требует блокады Рады), поскольку - убежден - и сами причастны к дерибану народных денег. Если не напрямую, то через определенных лоббистов, «баш на баш» и т.п.
Мне кажется, что те, кто вот уже два месяца мерзнут и мокнут на Майдане, потихоньку начинают понимать эту печальную историю. И теперь только эти люди могут заставить не только власть, но и оппозицию, задуматься над тем, чего на самом деле требуют митингующие. Как пишет Ярослав Грицак: "Если не любите своих политиков или не слишком доверяете им, меняйте этих политиков – других политиков не будет... Вы должны давить снизу на этих политиков, чтобы они принимали вашу платформу или пытались ихображать, что они принимают вашу платформу".
Игорь Гулык