Майдан-хроніки, 3 січня. Буза біля суду, золотий дощ для ДАЇ та мобілізаційний мордобій.

Два дні - після ранку 1 січня - я пропустив. Відсиджувався вдома. Нечисте сумління - чудовий стимул, тож на пікетування Печерського суду, де мали розглядати справу одного з останніх "в*язнів Банкової" Ярослава Притуленка, я прийшов як зразковий революціонер, рівно на 10.00. Людей було десь із сотню, в основному тимошенківців, потім ще приблизно стільки ж прибуло під переважно "свободівськими" прапорами (постояли шеренгою на Хрещатику і пішли першими). Гамір ми влаштували знатний, чути нас було добре - Печерський суд взагалі зручно розташований в цьому сенсі: двір-колодязь, легко заповнюваний, з гарною акустикою.

















Ярослав Притуленко - це студент-сіромаха, один з тих заручників, котрих Овоч заарештував після подій 1 грудня на Банковій.




За тим законом про амністію, що сам Овоч і підписав, його мали б уже випустити, але ж ні: досі тримають, причому і самого Ярослава не привезли, і засідання не відбулося, - перенесли на 8 січня - а не відбулося тому, що прокурор не прийшов, а прокурор не прийшов, тому що... не знав (!) про засідання.

Вибачте, але вирвалося: ВОНИ ЩО, НАС УСІХ ЗА ІДІОТІВ ТРИМАЮТЬ?!

Друга акція була призначена на 13.30 - пікетування київської управи ДАЇ, котре раптом ні сіло ні впало почало масово навідуватися додому до учасників Автомайдану і викликати в контору. Дарма вони про себе нагадали, ой дарма - так усі ненавиділи собі "Беркут" та й по тому, а тепер згадали, хто головний ворог, що чатує за кожним поворотом.

Від суду до Європейської площі, звідки мав виїхати Автомайдан, шлях пролягає Хрещатиком. Там побут більш-менш налагоджений: навіть настільний теніс з*явився.

























А мерія була закрита на санітарну годину - народ сильно обурювався, що година ця триває з самого світанку, але там трапилася, як тепер відомо, велика халепа з каналізацією. Цікаво, вже полагодили чи ні?







У внутрішньому дворі мерії бачив ще одну цікаву картинку: виставку досягнень чиновників з пояснювальним написом. Пляшки, пляшки, пляшки.










О 13.30 піша колона рушила з Майдану, а я їхав з автоколоною з Європейської площі. Поки чекав старту, розговорився з двома хлопцями з Дніпропетровська; вони підтвердили, що у грудні там дійсно була небачена євродемонстрація - розтягнулася від парку Глоби аж до площі Леніна - хто з Дніпра, той оцінить - ніяк не менше 10 тисяч. Хоча б інколи мала батьківщина тішить мене .

Виїхали собі гарненько, але біля Великої Житомирської зупинилися. Що таке? Виявилося, ДАЇшники перехопили одну з наших машин, підстава - їхав у колоні й сигналив. Звісно, решта машин теж зупинилося, дуже злий (особливо лютував ветеран-десантник) народ повиходив й оточив тих двох даїшників, вони намагалися тримати обличчя і на фразу "Будеш двірником працювати, як Януковича проженемо" один з них відповідав: "Та я вже такого наслухався..." Зрештою, з*явився депутат Яворівський, і тут вперше в житті я побачив від нього користь: він просто вирвав у даїшника протокол, ми розсілися по машинах і попрямували далі.







Через сто метрів знову загальмували вже на Софіївській площі. Між машинами забігав якийсь добродій з фотоапаратом, і лякав, що, мовляв, розгортайтеся, бо ваш джип переїхав ногу якомусь менту і зараз усіх закриють.

- Ми тут до чого? - резоно дивувалися всі застережені. Ніхто не розгорнувся, і правильно. Згодом з*ясувалося, що якийсь майор дуже хотів, аби йому таки переїхали ногу, але так і не отримав жодного шансу))

Вулицю біля управи на Хмельницького заблокували кілька майдан-машин з піднятими капотами - наче стали на ремонт.









Тут таки Поярков, котрий регулярно очолює протестні автоколони, розказував телевізійникам, що подібна халепа весь час трапляється з автомайданівськими машинами біля резиденцій Овоча, Пшонки, Захарченка тощо - мабуть, там якісь особливі аномальні зони, що погано впливають на техніку. Загалом, він у цих подіях добре проявився як політичний лідер - на мене, саме це його покликання, а не мистецтво - добре, якби він це зрозумів. Але, мабуть, швидше Янукович піде.



Вже на місці зустрів Ірину Воробйову, котра доблесно представляла музей Булгакова.



Жодного з начальників у самій управі не було, навіть секретарки начальницької не було - поїхала водночас із начальником у відпустку (не брешу:-), і єдиним відкритим кабінетом на 4 поверсі лишився туалет. Ми влаштували ментам золотий дощ - ну не золотий, а мідяковий - накидали під вхід купу дрібних монет, бо вони ж на дорогах весь час колядують, бідаки, чого ж відмовляти.

Зрештою, аби не давати приводів новій застуді, я почимчикував додому - з нежитем, але у доброму гуморі.

Через пару годин з*явилася публічна обіцянка ДАЇ, що вони не будуть перепиняти машини з постачанням для Майдану і відчепляться від автоактивістів. Може й брешуть, але все одно результат є.

Отже, жодних шансів лінощам і зневірі. Треба виходити на всі акції, на які є можливість виходити (за винятком погромів і смолоскипних маршів - що, в принципі, одне й те саме). Атакувати, атакувати і ще раз атакувати.

Тим паче це легше зробити, що нам і не дають розслабитися. Вчора ввечері, як, думаю, всім відомо, прямо біля ментури відлупцювали Андрія Іллєнка і його адвоката.






Одразу уточню: Іллєнко мені огидний і навіть по-людськи, чесно кажучи, його не дуже шкода. Від його партії наше громадське життя треба очистити - але це, відповідно, наша громадська справа - а не ментівська і не бандитська. І більш важливий момент: якщо прямо на вулиці, прямо поруч з міліцією можуть отак побити депутата, котрий має бодай якусь недоторканість, то що можуть зробити з нами, простими активістами та протестувальниками?

Так що - виходимо, стоїмо, боремося.


І ми переможемо!