день української дипломатії

День української дипломатії, який був відзначався  нещодавночки, пробудив багато спогадів.
Про саме Міністерство не говоритиму багато - адже за кордоном та у дипломатичній академії провів часу більше, аніж у сталинсько-імперській будівлі на Михайлівській площі.
Від цієї будівлі у пам"яти лишилося небагато - помпезні сходи, просторі коридори та парадні зали із запоморочливо високими стелями, дешевий буфет, гіркі цигарки та пречудовий вигляд на Поділ з верхніх поверхів.
Приблизно ось такий :

Сама ж дипслужба залишилася у колекції моїх спогадів, насамперед, мандрами. Повітряними мандрами через півпланети із численими пересадками у великих міжнародних літовищах. Повітряними мандрами, коли літак наздоганяє високе та чуже сонце понад хмарами - і у світлі його читається вже не європейська втома, а південоамериканська чи то південноазійська ярість.

Дипслужба лишилася у пам"яти людьми з військовою виправкою, які зустрічали в аеропортах, доправляли до готелів або до посольств і поганою вкраїнською розповідали про країну перебування, її клімат та її ціни. Саме з цими людьми потім доводилося пити багато віскі, тамуючи ностальгію, святкувати День незалежності та Новий рік та дивуватися тому наскільки погано офіцери спецслужб знають історію та культуру своєї Вітчизни.

Диплслужба лишилася у пам"яті майже дитячим захопленням від запоморочливих та страхітливих просторів чужого континету - пустель, степів та гір.

Дипслужба лишалася у пам"яті чужими містами, збудованими у кратерах вулканів, що вже згасли, або у дельтах мулких річок, на місці вирізаних колись до ноги поселеннь або фортець і кожне з тих міст нагадувало погано клоновану і перенесену через океан Європу-Гесперію.

Дипслужба лишилася у пам"яті людьми інших рас, виверженнями вулканів, відпливами в океанах, холодним віскі, спекотною зимою та Різдвом без снігу.

Дипслужба лишилася згадками про вуличні бої у Байресі та Каракасі, про підпалені супермаркети, про калюжі крові на асфальті, про обстріляний з фарківських минометів президентській палац у Боготі під час урочистого прийняття - пишне панство та офіціанти падали долилиць, робивалися об підлогу келихи із французьким шампанським, міни рознесли дах палацу, поруйнували горішні яруси і людям на голову сипалися уламки стель та ламп.

Дипслужба - це пальми і пісок поблизу океанського узбережжя, вентлилятори, , що молитовно та медитативно обертаються попід стелями готельних номерів, які, немов зплетені з бамбуку, затишні як печери
та прохолодні як колодязі борделі у розпечених містах-лабіринтах, коли господиня виводить на перегляд білим відвідувачем увесь екзотичний асортимент - мулаток та метисок і вони покірно стоять перед тобою і дивляться у підлогу, немов перед стратою.

Дипслужба - це поверненя додому крізь ревучі широти понад екватором, повернення у суху та золотаву європейську осінь, туман понад Цюріхом і на підльоті до Борисполя раптово схоплені оком крізь папиросну млу високі тополі понад дорогою і раптова судомна радість-туга від того, що ти нарешті вдома.

Зі святом, панове...