Орест (forko) wrote in ua,
Орест
forko
ua

Історія хвороби

Originally posted by koshatosha at Історія хвороби
Пацієнт колись був відносно заможною і доволі міцною людиною. Щоправда, мав спадкові психічні захворювання, але вони почали проявлятись вже у більш зрілому віці.
Пацієнт працював на СП, мав копійчину і навіть був забезпечений житлом – його велика родина займала цілий поверх у гуртожитку. Згодом, після зміни форми власності, всі приміщення було приватизовано.
Пацієнт втягувався поступово: організм був витривалий, і для приходу потребував багато дурі. З цим допомагало СП, яке половину зарплатні видавало товаром. Специфіка СП була саме у асортименті продукції. Широкому. Від макової соломки до обладнання хімічних лабораторій. Звісно, шприци і джгути теж вироблялись.
Отже, можемо реконструювати тогочасне життя пацієнта: сумлінна робота на СП – у будівлі з цілодобовою воєнізованою охороною, в токсичних умовах, потім – відпочинок удома шляхом введення щоденної дози.
Зрештою, СП не витримало конкуренції та збанкрутувало.
Пацієнт отримав у власність низку засобів виробництва, частину з яких здав в лом, частину так-сяк використовував, частину продав дилеру. Дилер тримав всі канали дурі і не мав сумнівів, що пацієнт сторчиться.
Це може здатись дивним, але, попри очевидну втрату здоров’я і неплатоспроможність, пацієнт довгий час навіть не думав про реабілітацію. Він віддав за безцінь своїм родичам фамільне срібло, прикраси, ікони, побутову техніку, і, зрештою, навіть ті засоби виробництва, що залишив собі після банкрутства СП. В принципі, родичі були б раді здихатись пацієнта, але у нього були малі діти, і весь поверх у випадку смерті пацієнта відходив їм, а у випадку смерті дітей – власникам сусідніх кондомініумів. Ну, такий закон, що поробиш. До того ж, родичі за рахунок пацієнта нажили непогані статки, та і зараз пацієнт іноді приносив з вулиці щось таке, що можна було продати чи використати. В районній газеті родичі пацієнта завжди займали почесні місця серед місцевих крутеликів.
Тим часом, на тлі здороження дурі і відмов від лікування, у пацієнта розвинулась шизофренія. Третина пацієнта прагнула зіскочити, третина готова була плазувати перед дилером, і ще третина хотіла йти власним шляхом. Як правило, власний шлях приводив на сміттєзвалище, звідки пацієнта з огидою забирали родичі.
Одного дня пацієнт вийшов на вулицю, аби знов надибати бодай щось, аби віднести родичам. На перехресті стояв дилер. І чекав. Аж тут пацієнт усвідомив, що вже не в змозі нічого віджати у перехожих. У конвульсіях він почав кидатися від будинку до будинку, хапаючись за стіни. Впав. Почали відмовляти органи. Німіти ліва частина тіла.
Поруч зупинився реанімобіль Реабілітаціного Центру. Реанімолог схилився над пацієнтом. «Дозу!» -- ледь чутно видихав той --  «Дайте дозу, бо край!». Задля уникнення колапсу лікар провів необхідну терапію, аби пацієнт міг притомно мислити. «От що,» -- сказав реанімолог, -- «Ми можемо покласти вас до нашого центру. Але попереджаю: результат не гарантований, і багато чого буде залежати від вас. Якщо ви спроможні до над зусилля, ви позбудетесь залежності. Якщо ж ні…». В цей час у пацієнта в голові поборювали одна одну трійко його «я». За якийсь час він знов випав до реальності і запитав: «А можна так: я буду чекати тут щодня, а ви підвозитиме мені дурь?» Лікар довго дивився на блаженну усмішку на обличчі людини, що майже сторчалася. Потім похитав головою: «Знаєте, у нас і так є з ким працювати. Як згодитесь на умови Центру – приходьте.» І реанімобіль поїхав.
Родичі, що визирали з вікон, вже знали, що зараз буде. І єдине, що їх хвилювало: кого дилер візьме спочатку – їх чи дітей?
Пацієнт озирнувся і знов побачив дилера. Дилер чекав. Він знав, що останнє, що може віддати пацієнт за дозу – це діти. Дітей легко продати – цілком, чи частинами, – охочих вистачає. За це можна навіть дозволити цьому торчку пофасувати ті ж шприци і джгути.
Дилер витягає з кишені пакетик. І дивиться, як торчок, похитуючись і спотикаючись, наближається.  
Tags: ЕС-ТС?, Есе
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments