Орнамент - символ часу

Оригинал взят у ne_znaiko в Орнамент - символ часу


  Цей будинок був збудований в 1910 році. Пам`ятка українського модерну в Харкові зазнала багато пригод за своє життя. Попри все, вона досі зберігає рештки краси, яка здатна говорити до нас, і яку ще можна відновити.

Передмова про український модерн: http://ne-znaiko.livejournal.com/450188.html


Старе фото цього будинку знайшла тут: http://ngeorgij.livejournal.com/23755.html : Дом по адресу Мироносицкая, 44 (архитекторы С. Тимошенко, П. Ширшов и П. Соколов; 1912-1914 гг.), построен в стиле модерн для предпринимателя Бойко. Оригинальный облик здания, над внутренней отделкой которого работали художники С. Васильковский и Н. Самокиш, изменен последующей надстройкой.



  На цьому фото добре видно два верхні поверхи, які було надстроєно в тридцяті роки. Від початку дах мав так званий ліхтар, тобто вікно на даху, яке освітлювало сходи і невеликий затишний хол.

Харьков. Мироносицкая ул.,д.44 (2) - 2013

  Перші два поверхи мають характерні шістикутні форми вікон і дверей, гратки на вікнах і балконі у формі колосків.



  Внутрішні стіни були розписані художниками Самокишем і Васильківським. Під час добудівлі двох верхніх поверхів вони були просто забілені. Побілку було змито під час ремонту в сімедесяті роки. Багато хто з харківців знає про існування цих розписів, але побачити їх не зовсім просто. Будинок житловий і має кодовий замок на других дверях. Перші двері без замка і тут можна побачити малюнки, які багато років періодично "оновлювалися" простими олійними фарбами.






  Цього разу заходимо і далі. Наталя Нечупуренко - мистецтвознавець, яка багато років опікується цією пам`яткою і намагається привернути до неї увагу, проводить невелику, але докладну екскурсію.



  Хоча всі ми знаємо, що стан розписів дуже поганий, від побаченого перехоплює подих. Крім забілення, яке можна змити, в наявності радянська мода фарбувати стіни олійною фарбою. Це називалося панелі.



  Важко повірити, але розпис починається від самої підлоги і зараз на ньому сім шарів панелів. Крім того, по стінах прокладали дроти, труби і чипляли різномаітне обладнання, ніби навмисне обираючи центральні частини панно.







Одна стіна постраждала від води, коли прорвало труби.



 Наталя спілкувалася із реставраторами із Венеції, які часто мають справу із фресками, що їх пошкодила вода. Вони запевняють, що реставрація можлива і готові допомогти.





Якщо стіну не заливало водою і нею не пробувдували рівчаки для дротів, то її необхідно було оздобити радіатором.





  Наші харківські реставратори і самі мають знання і вміння. Кілька років тому вони відродили два фрагменти. чим довели, що і сім шарів панелів можна подолати.



Прямокутник нижче лінії панелі - частина, яку відновили.



Ще один відновлений фрагмент - нижня частина вази.





  Деякі частини відновити неможливо. Великий пустий прямокутник в центрі - місце, де висіла картина Васильківського. Її доля невідома, Наталя сподівалася знайти її в колікціонерів, але мешканці будинку гадають, що скоріше за все її просто викинули на смітник.



  Розглядати картину можна було з затишного місця для чаювання, за колонами, де зараз нагромодження меблів.












  Колони розписані стилізованими колосками, а стіля між ними - яблуневими гілками. Нагорі шкодити не дуже зручно, але теж можливо.









  Освітлення тут було від "ліхтаря" на даху. Коли добудовували два верхні поверхи, прозору частину  вирішили перенести на новий дах. Рештки ліхтаря можна побачити і зараз.



  Мармурові сходи, дерев`янні перила і металеві гратки - оригінальні. Все це складалося в едиий довершений простір.







  Хоча ушкодження жахливі, зберіглося багато і можливо відродити, якщо не в первісному вигляді, то в наближеному до нього. За підрахунками Наталі проект потребує приблизно 25 тисяч доларів. Поки що ні держава, ні приватні інвестори не відгукуються. А втім, це видатна пам`ятка мистецтва, яка могла би бути головною частиною туристичного маршруту про слобідський модерн. Включно з будівлею Академії дизайну, де викладав Самокиш, його дослідженнями етнографії, тощо.



  Ці місце наче дивовижна казкова країна, що потрапила в полон темних сил. Вже майже сто років своїми чорними чарами, прокльонами і заговорами вони намагаються знищіти чарівний сад, приховати і згадку про нього, довести що його і не було, і пам`ятати нічого, і говорити немає про що. Та на диво він досі живий, намагається скинути з себе коросту чорних заговорів і відродитися. Він все ще чекає на допомогу.
  Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що це місце є втіленням стану всієї нашої культури, яка все ще перебуває в тенетах темного чаклунства, та вже намагається їх позбутися.




Ага, как же прокльёны и заговоры..сто лет темные силы срали в подъезде, а тут воины света явились и осветили все вокруг своими палаючими пуканами. Князя тьмы почему не вспомнил?)))

Его уже вспоминал господин Булгаков, когда описывал свое время.

Edited at 2016-12-22 04:58 pm (UTC)
Хе-хе, так у каждого времени он свой. Есть же и посовременнее булгаковского Воланда)))))