«Білий дім» у Мукачеві: від резиденції Ракоці до академічної художньої школи

Originally posted by pan_baklazhan at «Білий дім» у Мукачеві: від резиденції Ракоці до академічної художньої школи.

Старовинний палац в центрі Мукачева, на площі Миру, з історичним ім’ям «Білий дім», є видатною пам’яткою як за своїми архітектурними якостями, так і за історичною цінністю, і має повне право гідно стояти в одному ряді із Мукачівським замком, «астрономічним» палацем Шонборна та замком «Сент-Міклош». Наразі ж він ще не набув такої популярності, як три інші - хоча вхід до нього вільний, і зацікавлені можуть зайти (звісно, вести себе тихо й гідно), аби оцінити як внутрішній інтер’єр палацу, так і регулярні виставки творів учнів художньої школи – адже саме ця установа от вже четверте десятиліття розміщується в будівлі.



Двоповерховий будинок, відомий як «Білий дім» (в літературі також зустрічається назва «Білий палац», але вона скоріш помилкова) почав будуватися у 1667 році. Наприкінці 17 століття палац був одною з домінуючих і найбагатших будівель Мункача, зведений в стилі бароко з натурального каменю. Палац був одноповерховим, майже квадратним, з відкритою галереєю та білим фасадом, через який і отримав свою народну назву. Слугував міською резиденцією трансільванськими князями династії Ракоці. Після придушення антигабсбурзького повстання 1703-1711 років, яким керував Ференц Ракоці ІІ, палац спочатку переходить у власність імператора Австрії, а потім, в 1728 році, передається разом з величезними земельними угіддями німецькому графу Шонборну-Бухгайму. В 1747 році одноповерхова споруда була перебудована і значно розширена за проектом відомого німецького архітектора епохи бароко Йоганна-Бальтазара Неймана (автора Вюрцбурзької резиденції, архітектурного шедевру, включеного до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО). Після реконструкції палац став двоповерховим та збагатився елементами легкого ренесансного стилю. Втім, багато чого з первинної будівлі було збережене – хрестові зводи, кам’яні рами дверей та вікон. Зараз у палаці 21 кімната, причому в багатьох частково або повністю збереглися старовинні інтер’єри з ліпниною, 10 старовинних кахляних пічок, 98 вікон та 91 двері. «Білий дім», він же «Палац Ракоці» є Пам’яткою архітектури національного значення.


Палац у 18 столітті. Літографія з книги "Землі та народи", 1905




Лiтографiя 1863 року з газети "Vasarnapi Ujsag"

Свого часу в «Білому домі» гостювали Софія Баторі, остання представниця славетної угорської династії, її невістка Ілона Зріні, а пізніше – майбутній імператор Габсбурзької імперії Йозеф ІІ та імператор Франц Йосип І. До 1928 року палац виконував своє пряме призначення. Тут же містилася й канцелярія графа Шонборна, в якій юристом працював видатний краєзнавець Тиводар Легоцький. Пізніше певний час в палаці розміщалася експозиція Мукачівського краєзнавчого музею, заснованого цим видатним дослідником Закарпаття. За чехословацької доби в палаці розмістився офіс концерну «Латориця», заснованому на французькі, швейцарські та чеські капітали. Варто зазначити, що найвпливовішим акціонером «Латориці» став граф Фрідріх-Карл фон Шонборн-Бухгайм, який таким чином по факту уник націоналізації з боку чехословацької влади своїх володінь на Закарпатті. По закінченні Другої світової війни в палаці розміщувався штаб військового з’єднання Радянської Армії, потім - одна з середніх шкіл міста, а в 1979 році тут відкрили першу на Закарпатті дитячу художню школу.

Наш край – лідер України за кількістю художніх шкіл для дітей

Якщо про палац Ракоці в ЗМІ написано чимало, то при художню школу, яка в ньому розмістилася – значно менше, і пресі варто виправляти цей «пробіл». Тим паче, що днями видання Вusinessviews повідомило хай і не надто гучну, а таки приємну новину. Виявляється, на Закарпатті найбільше в Україні шкіл мистецтв для дітей – цілих 54 заклади (для порівняння, в Київській області їх 37, в самому Києві - ще 11). Приємно, але не так вже й дивно, враховуючи, що саме наш край пишається власною, закарпатською школою живопису, з її славетними представниками – Бокшай, Ерделі, Коцка, Манайло та їхніми послідовниками, а також художниками, які виходять за рамки встановленого класиками стандарту і творять своє, оригінальне. Само собою, що для підтримки статусу «художнього краю» йому потрібні і бажаючі оволодіти обраним для себе видом мистецтва, і відповідні навчальні заклади. Серед названих 54 закладів один має статус академічної художньої школи, адже його завданням є підготовка абітурієнтів до художніх вищих навчальних закладів. Йдеться саме про розташовану в Палаці Ракоці Художню школу імені Міхая Мункачі. Школа була створена у 1979 році, у квітні 1994-го, до 150-річчя з дня народження видатного художника Мункачі та 15-річчя закладу, школі було присвоєно ім'я М. Мункачі. Заклад заснований з ініціативи її першого директора Василя Михайловича Цібере та закарпатського художника та педагога Василя Васильовича Бурча. Нині тут вивчаються такі предмети, як малюнок, живопис, композиція, історія мистецтва та скульптура. Випускники ДХШ ім. М. Мункачі поступають до багатьох художніх вузів України, як от Київська Академія мистецтв, Львівська Академія мистецтв, Ужгородський коледж культури та мистецтв, Закарпатська академія мистецтв тощо. Її учні регулярно беруть участь та перемагають в різноманітних конкурсах образотворчого мистецтва, всеукраїнських, обласних та міжнародних. Підготовка йде, починаючи з груп для найменших дітей, та завершуючи серйозними майстер-класами для випускників школи.

















Всередині палацу:















Користуючись нагодою, варто приділити трохи уваги й постаті Міхая Мункачі. Міхай Мункачі (Міхаел фон Ліб, 1844-1900 рр.) – видатний угорський художник, народився 20 лютого 1844 року в Мукачеві, в родині дрібного німецького чиновника фон Ліба, котрий за симпатію до угорської революції потрапив у в’язницю. Навчався у Віденський та Мюнхенський академіях мистецтв. Започаткував напрямок угорського реалістичного живопису. Відомі твори – картини «Голгофа», «Христос перед Пілатом», «Камера смертника», «Таємнича вулиця», «Прихід угорців на свою батьківщину», «Нічні бродяги» та багато інших. З дозволу громади Мункача (тодішня назва Мукачева) Міхаел фон Ліб отримав прізвище Мункачі, яке вказувало на походження митця. У 1880 році художника було обрано почесним громадянином міста. Внаслідок хвороб та душевних розладів 1 травня 1900 року Міхай Мункачі помер у богадільні німецького містечка Енденліх. Могила митця знаходиться в Будапешті. Картини Мункачі зберігаються в Угорській Національній галереї, Старій Національній галереї в Берліні, а також у Закарпатському художньому музеї в Ужгороді. У 1995-му з нагоди святкування 150-річчя з дня народження митця на площі Миру було встановлене погруддя художника, виконане з бронзи, граніту та андезиту, роботи Михайла Беленя та Олександра Андялоші. Мало кому відомо, що вже понад 35 років в Художній школі, що носить його ім’я, зберігається гіпсова форма пам’ятника художнику, яка мала б стати повноцінним пам’ятником для міста (погруддя, натомість, перемістилося б на подвір’я біля школи), але кошти на такий мистецький проект ніяк не знаходяться.