Deutsche Bahn або як не потрапити в халепу на німецькій залізниці

Свій власний блог про подорожі... Ніколи про нього не задумувалася, але після кількох пригод закордоном я вирішила, що мій досвід може бути корисний людям, які перш за все вибирають не готель, в який поїхати, а країну, яка їм до смаку.
На жаль, робота туристичної компанії і туристичного агента чомусь зводиться до вибору готелю, так, ніби це мета подорожі, в той час як втрачається справжня цінність і емоції, які приносить сама країна. Бо подорожувати – це переміщатися певною територією з метою пізнавати, а не заглядати під ліжко в пошуках пилу чи міряти лінійкою розмір готельного номеру. Хоча для декого це також спорт.
Так склалося, що мені часто доводиться літати до Німеччини, і перше, що на тебе чекає на виході з аеропорту, – це питання, як доїхати з точки А в точку Б. Щоправда, якщо є зайві 40 євро на таксі, то питання знімається за умови, що ви знаєте німецьку мову. Якщо зайвих грошей немає, тоді вам пряма дорога до метро.
Поїздка в метро – це зовсім не просто. Ми ж в Німеччині, тут просто не буває! Потрапити в метро не складно, оскільки ніяких турнікетів тут немає, все побудовано на довірі і свідомості громадян. В німця в голові навіть думка не промайне проїхати зайцем. Це точно не український варіант). Але все ж таки, щоб не потрапити до рук контролерів, яких я так жодного разу не бачила і ніхто з моїх друзів, які живуть там, теж не бачили, треба купити квиток. За безквитковий проїзд в метро – штраф 30 євро і громадські роботи.
Купити квиток можна лише в автоматі, ніяких кас нема і близько. Коли я збиралася до Німеччини першого разу, мій друг сказав: «Як купити білет в автоматі я пояснювати не буду, бо це пояснити неможливо, краще когось попроси, хай куплять». Так і було.. Але для простого смертного туриста це просто мука, бо абсолютно нічого не зрозуміло, а попросити когось... що ж... якби ще хтось знав англійську мову...
Німецька залізниця має назву Deutsche Bahn (www.bahn.de) . При чому Дойче Бан – це не лише потяги в нашому класичному розумінні, а ще й весь міський громадський транспорт – метро, автобуси і т.д. та вантажні перевезення.
Громадський пасажирський «вагонний» транспорт поділяється на лінії:
- U Bahn– потяги в межах міста,
- S Bahn – потяги, які з’єднують міста-агломерації (як наші електрички).
Є також потяги середнього та дальнього сполучення:
- RegionalBahn – потяг на невелику відстань, який зупиняються на кожній зупинці.
- RegionalExpress – регіональний потяг , який зупиняється на 3-4 зупинках.
- IC –інтерсіті, швидкий потяг, який з’єднує міста всередині Німеччини.
- EC – євросіті, швидкий потяг, який з’єднує, як правило, європейські великі міста.
- ICE – інтерсіті експрес, високошвидкісні потяги, покликані якнайшвидше і якнайдалі доставити пасажира.
Купити квиток на ці потяги можна в тому ж автоматі або через інтернет. Купувати квитки треба заздалегідь, мінімум за 3 дні. За 2 і менше днів тарифи просто космічні, дешевше купити квиток на літак. Мінімальний тариф між містами Німеччини, якщо купувати заздалегідь, – 19 євро. Між містами Німеччини та містами інших країн Єврозони – 29 євро в одну сторону. Звичайно, там є купа нюансів, акцій, умов, підводних каменів, так що навіть не всі німці в цьому розбираються. Тому я узагальнюю для простого смертного туриста.
Якщо брати ціну на метро – то мінімальний тариф (1 зупинка) – 1.20 євро, в межах однієї зони (щось віддалено схоже на наші райони)– 2.40-2.80. Якщо ви ідете з однієї зони в іншу – 5 євро. Якщо ідете з одного містечка в інше в межах однієї агломерації, то може бути і 8, і 10 євро. Так, київське метро за 4 гривні здається раєм…
Метро функціонує не так, як в нас. На платформі висять табло, де вказано, через скільки хвилин приїде той чи інший потяг. Треба бути уважним і чітко розуміти, в якому напрямку йде потяг, тому що всі потяги їздять по одних і тих самих коліях.
Метро не завжди підземне. І тут є ще один нюанс – довжина самого потягу. Справа в тому, що платформи дуже довгі, і коли приїжджає короткий потяг, а ви знаходитесь на початку платформи, ви не встигнете добігти. Тому на табло під розкладом намальовані вагони потяга: 2 – це короткий, відповідно, 3 і 4 – стандартний потяг.
Така ж ситуація на великих залізничних вокзалах, вони називаються Hauptbahnhof. Платформи поділені на літери – A, B, C, D і т.д. Буває, що на платформу прибуває 2 потяги одночасно, і потрібно чітко розуміти, на яку літеру. Ця інформація теж є на табло на платформі.
Але навіть знаючи все це, можна потрапити в халепу).
Минулого разу, коли я була в Німеччині, ми подорожували з Кельну в Штутгарт нічним потягом. Їхати приблизно 4 години. Ніщо не віщувало біди.. В Кельні о 23.40 ми сіли на наш потяг Амстердам-Мюнхен. Потяг запізнювався на 20 хв. Через хвилин 10 контролер перевірив наші квитки, і ми спокійно лягли спати.
Це була саме та ніч, коли переводили годинник на годину вперед. З урахуванням цього ми мали прибути до Штутгарту о 4.25.
Коли о 5-й ранку ми все ще не прибули до пункту призначення, я подумала, що просто в квитках не врахували переведення годинникових стрілок.
Коли була 6-та ранку, я думала, що потяг йде із запізненням, тому спокуха)
Але коли в 6.30 засвітало і я побачила засніжені гори, то зрозуміла, що ми їдемо не в Штутгарт...
У вагоні англійською не говорив ніхто, я почула рідну іспанську мову і з очима навіженого сома запитала в дівчат, що це за місто? Вони сказали, що через 5 хв ми будем в Базелі (Швейцарія) і це кінцева цього потяга! Як кінцева?? Кінцева зупинка Мюнхен, я своїми очима бачила напис на потязі! Виявилось, у Франкфурті потяг роз’єднали на 3 напрямки: до Мюнхена, до Цюриха і до Базеля. І ми сіли з самого початку не в ті вагони. Хоча контролер бачив наші квитки і нічого нам не сказав, ми ж в Європі, свобода дій.
В Базелі довелося купувати нові квитки за кругленьку суму, бо в день відправлення вони коштують просто космічно. Додому ми потрапили лише після обіду.
Отже, Дойче Бан – це доволі складна штука, яка може бути простою, якщо ви знаєте німецьку мову. А якщо не знаєте, то доведеться викручуватися, але ж в цьому і полягає сам кайф подорожей)