ЯК ПРИ БАБУСІ

ЯК ПРИ БАБУСІ

Саме цього дня, 23 березня 1801 року, близько першої ночі група заколотників з числа гвардійських офіцерів увірвалась до спальні Михайлівського замку і вбила російського імператора Павла I.

Імператор своїм самодурством і непередбачуваністю давно викликав невдоволення дворянства. Склалося декілька змов, і третя за рахунком завершилася вдало. Павла І змусили підписати указ про зречення від престолу, потім вдарили у скроню масивною золотою табакеркою і задушили шарфом.

На трон зійшов син Павла - Олександр, якому приписують слова «при мені все буде як при бабусі» (малася на увазі Катерина ІІ).

Коли я розмовляю зі своїми російськими друзями – цілком притомними й опозиційними в переконаннях – про майбутнє російського політичного режиму, то щодо Путіна вони дотримуються схожої думки – що скінчить той шарфом чи табакеркою.

Базові емоції будь-яких прогнозів у непевній суспільній ситуації – це розпач і надія. В цьому випадку, здається, переважає очевидний розпач, адже шанси на усунення нинішнього недоімператора шляхом народного повстання або виборів видаються нездійсненними. А втім, навіть якщо на мить уявити, що купка олігархів, не знати з якого дива, вчинить саме так, як сподіваються мої друзі, то… що далі? «При мені все буде як при бабусі», тобто як за часів Єльцина? Історія любить повторюватись як фарс, але ж не до такої міри.

Історія, власне, Росії рухається передбачуваним колом переворотів і диктатур. Після будь-якої відлиги – нові й тривалі морози. Які, своєю чергою, мають усі шанси спалахнути всеохопною пожежею. Котра швидко перетворюється на ще одну тиранію.
Але настав час для Росії розімкнути це не просто заворожене, а прокляте коло.
Звісно, Кремль може ув’язнити нашу Надю хоч до кінця життя, може вбити, покалічити чи позбавити волі ще не одного українця, не одну українку. Та все це - остання судома імперії. Її конвульсії, смикання її велетенських лап, яким вона хаотично борсається навсібіч, завдаючи шкоди найближчим сусідам. Саме агонія, не відродження. У достотному розумінні, початок кінця.

І цього разу жодна бабуся вже не порятує.

Дмитро Десятерик, «День»